Повномасштабна війна застала зненацька кожного жителя України. І чайні люди тут не виключення. Хтось в останній момент перед евакуацією встиг вхопити свій улюблений чайничок або пачку улюбленого чайку. Чай став для багатьох символом дому, миру та спокою. Скільки ж різноманітних історій пережили ми з початку війни. Сьогодні одна з таких історій від Наталі Сусуловської, власниці затишного та душевного місця “Чайна Кімната” в Миколаєві.
Спочатку це була маленька чайна крамниця - нічого особливого. Але за 11 років переросла у чайну зі своєю тематикою і душею. За роки роботи “Чайної Кімнати” ми накопичили друзів, постійних покупців та знайомих. Проштовхувати чайну культуру у Миколаєві виявилось як складно, так і цікаво.
З початком війни стало зрозуміло, що все закінчується. Або ставиться на довго паузу. Бо Миколаїв став південною фортецею та взяв на себе удар. Нас бомбили постійно, кожен день, ніч і це не перебільшення. Навколо мого дому майже немає не пошкоджених будівель. У місті не стало води, зовсім. І зараз питання води для містян стоїть гостро.
Чайну я закрила, і поки була можливість (пригадайте долю Херсона) вивезла дітей в більш безпечне місце. Але влітку повернулись, бо треба було щось вирішувати з чайною. На той час перспективи були печальні. Тому Чайну кімнату я закрила, що змогла розпродала, інше - роздала. Усе вивезла і закрилась. Навіть попрощалась з чайним бізнесом.
Перебрались у Київ, мій улюблений, з чайним ком'юніті та потужним чайним рухом.
А з весною ожило усе - і мене покликали назад, додому. Миколаїв наповнився переселенцями з Херсона, у місто зараз активно повертаються люди. Було прийнято рішення відроджувати чайну, бо, як то кажуть, хто, як не ми ;) Це ж вже трохи більше, ніж про чай. Це про повернення додому.
А як буде далі - покаже час.
Присилайте свої чайні історії - з радістю опублікую на сайті.
Comments